У Більбао ми заїхали на півдня, прогулялися в центрі, про нього і розповімо. Надалі ми сюди ще повернемося і погуляємо більш грунтовно.
Поворотним моментом в сучасній історії міста став потоп в 1983 році під час святкування літнього міського фестивалю. Через рясні дощі, вода в гирлі річки піднялася в деяких місцях до 5 метрів і зруйнувала ключову інфраструктуру. Більбао занурився в глибоку депресію, став досить брудним, населення стрімко зменшувалося, економіка падала, почалася соціальна криза.
Незважаючи на всі проблеми, влада ухвалила унікальне і вкрай незвичайне рішення. Було вирішено прибрати загниваючі промислові підприємства з міста і перевести економіку в сферу послуг. Символом змін повинен був стати новий грандіозний архітектурний проект.
Саме в ці роки Нью-Йоркський Фонд Гуггенхейма, некомерційна організація з підтримки сучасного мистецтва, шукав можливості для розширення в Європі. Була обрана Іспанія і пропозиції пішли в Барселону, Севілью і Сантандер. Проте, найкраща відповідь прийшла з Більбао, це був практично безкомпромісний варіант.
Влада Більбао звернулася до відомого архітектора Френка Гері (Frank Gehry). Як він пізніше говорив в інтерв'ю, вони сказали буквально наступне: "Наше місто вмирає. Нам потрібна Сіднейська опера". Архітектор хвилювався і не міг нічого обіцяти, він розумів, що від його рішень може залежати доля цілого регіону.
Ми, до речі, вже відвідували інші споруди Френка Гері. Це комплекс будівель "Нова митниця" в Дюссельдорфі
Відкриття музею створило, так званий "Ефект Гугенхайма", причому поширився він далеко за межі Більбао. У самому ж місті перетворення тільки починалися, були запрошені провідні архітектори світу. Сантьяго Калатрава побудував сучасний аеропорт, а Норман Фостер - метро. І це в місті з населенням 350 тис. чоловік.
Основною ідеєю стала реконструкція з метою створення зручного міського середовища, в першу чергу для самих жителів. Зараз концепція "міста для життя" вже стала повсюдною, але в кінці 80-их такі ідеї ще були революційними.
Було підраховано, що будівництво музею приносить місту щорічно близько півмільярда євро і створює 9000 робочих місць. Адже справа не тільки в самому музеї: до його відкриття в місті проводилося 80 культурних заходів на рік, а зараз - понад 1000.
Чи можна вважати приклад Більбао ключем до успіху будь-якого міста? Ні в якому разі! За останні десятиліття 130 міст звернулися до Фонду Гугенхайма з пропозиціями про будівництво нових об'єктів, але, в силу різних причин, практично ніхто не отримав позитивної відповіді.
Будівництво великих інфраструктурних об'єктів несе небезпеку - це рай для корупції. Приклади є практично в кожній країні, навіть в Німеччині з її Берлінським аеропортом. Можуть мати місце і просто прорахунки в оцінках вартості. Місто мистецтв і наук у Валенсії спочатку планували побудувати за 175 млн. євро, але фінальна сума дорівнювала 1.2 млрд. євро.
Ще однією невдачею можуть стати витрати на утримання об'єктів, коли вони просто не окупаються. Так сталося в Сарагосі (Міст-павільйон Захі Хадід) і в Сантьяго де Компостелі (Місто культури Галісії).
Не можна просто побудувати об'єкт і сидіти склавши руки в очікуванні зростання ВВП. У випадку з Більбао музей став символом змін. У вашому місті символом може стати щось інше.
