Збаразький замок

Збаразький замок знаходиться практично в центрі містечка Збараж Тернопільської області. Біля замку розбито досить симпатичний парк, де можна прогулятися та відпочити. З Замкової гори відкривається гарний вид на місто. Сам замок у хорошому стані, реставрація в ньому не проводиться, але невеликі ремонти йдуть постійно.

Був побудований у 1626-1631 роках останніми представниками роду князів Збаразьких Юрієм і Христофором. Брати були високоосвіченими, вчилися в Європі у самого Галілео Галілея. У 1612 році вони замовили проект замку в італійського зодчого Вінченцо Скамоцці. Після смерті князя Христофора у 1627 році будівництво продовжив князь Юрій. А після його смерті замок перейшов до князів Вишневецьких, які продовжили роботи з його зміцнення.

У 1649 році військо Богдана Хмельницького взяло в облогу польський гарнізон, який знаходився в замку. На допомогу прийшло військо на чолі з королем Яном Казимиром, який сам ледве не потрапив у полон. Однак татари і кримський хан, які в той час були союзниками козаків, чи то злякавшись сили війська запорізького, чи то піддавшись умовлянням польських послів, зрадили Богдана Хмельницького. Він змушений був підписати тут Зборівський договір, за яким кількість реєстрового козацтва зменшувалася з 60 тисяч до 40 тисяч. Щоправда, одночасно з цим військо запорізьке тепер отримувало офіційне самоврядування на окремих воєводствах.

Під час битви біля стін фортеці отримав смертельне поранення Іван Богун і загинув Нестор Морозенко (саме той, за яким у пісні "вся країна плаче"). Ці події надалі були описані у відомому романі "Вогнем і мечем".

В останні роки вчені провели аеросканування Збаража та з'ясували, що в місті повнісінько підземних ходів. Один з них веде від замку до монастиря Бернардинів, між якими 500 метрів.

Збаразький замок ©Yuriy Buriak

Збаразький замок ©Yuriy Buriak

Костел і монастир отців Бернардинців ©Yuriy Buriak

Обійшовши навколо замку, ми спустилися в місто. І тут зрозуміли, що хочемо їсти, але поїсти було ніде: всі ресторанчики міста були заброньовані на шкільні випускні. Так що довелося запихатися ковбасою і морозивом, а запивати це все - вином.

На жаль, автостанція Збаража знаходилася на околиці містечка, тому довелося досить довго до неї йти. Місцеві жителі самі не знали точної відстані до автостанції й тому називали різні цифри, а ми їм вірили і продовжували йти :) Після чергового "там всього пару кілометрів залишилося" ми почали потихеньку виходити з себе. Добре, що по дорозі іноді зустрічалися різні сюрреалістичні пейзажі, тому йти було не так нудно.

Моє щасливе дитинство:) ©Yuriy Buriak