Національний парк Серенгеті

Серенгеті - найвідоміший сафарі парк у світі, і слово «сафарі» найбільше асоціюється якраз із ним та з Масаї-Мара, що є тим же самим парком, тільки з боку Кенії.

Загальну інформацію по Танзанії читайте за цим посиланням.

У Серенгеті живуть мільйони тварин, більшість травоїдні, але є й тисячі левів, леопардів, гепардів та інших хижаків. Кого саме ви можете побачити дивіться за цим посиланням https://www.safaribookings.com/serengeti/wildlife.

Саме в Серенгеті відбувається та сама велика міграція і перехід річки Мара, найвідоміша подія у світі сафарі. Щоб усе це подивитися, потрібно провести в парку щонайменше 3 ночі, а це досить дорого. Однак, якщо ми колись приїдемо сюди знову, то проведемо 3 або більше ночей.

У наше перше сафарі ми ночували тільки одну ніч, але залишилися задоволені й побачили багато всього цікавого. Пощастити вам може в будь-який час доби, але нам здалося, що найцікавіше сафарі рано вранці.

Дорогою до парку ви будете бачити численні поселення масаї. Дорога, як ви можете здогадатися, ґрунтова і не дуже хороша. Від воріт Нгоронгоро, де закінчується асфальт, їхати приблизно 2 години.




Ще буде ліс із безліччю жирафів.


Влада країни примусово переселила всі племена, що раніше мешкали на території парку та зробила буферну зону, завширшки в десятки кілометрів. Хоча, з огляду на кількість туристів на авто та таборів, не зовсім зрозуміло, чим заважали масаї. Хіба що вони полювали на тварин.

Ворота в парк, люди зупиняються для фото.


Перших тварин ви будете бачити вже в буферній зоні.




Після буферної зони туристів завозять на пагорб (-2.832028, 34.998083), де є пікнік-зона, туалет і кіоск із напоями та снеками. А сафарі починається вже після пагорба.

У багатьох місцях земля виглядає вигорілою, а в деяких горить просто зараз. Це контрольовані підпали, для того, щоб оновити рослинність і для переміщення груп тварин.


Якщо ви приїдете в парк на одну ніч, як і ми, то більшу частину часу будете їздити величезними пустками південного Серенгеті. Вони не особливо мальовничі, але періодично трапляються великі камені та скелі, де можуть ховатися звірі.


З великих хижаків у Серенгеті найчастіше зустрічаються леви, їх ми бачили багато.




Бачили прайд із левенятами, спочатку вдалині, а потім знайшли його ж, або якийсь інший, уже поблизу. Цікаво, що левенята п'ють молоко у всіх левиць поспіль.






Бачили полювання левиці з GPS трекером, але вона так нікого і не зловила.


Зате яке фото!


Ось тут (-2.455778, 34.802111) у водоймі лежать сотні гіпопотамів. Вночі вони виходять із води і йдуть гуляти, один навіть проходив біля нашого намету, було страшнувато.


Бачили кількох леопардів, усі вони були на деревах. Біля кожного стоять сафарі-джипи і чекають, бо леопард будь-якої миті може піти полювати.




У Серенгеті також була наша перша ночівля всередині національного парку. Ночували ми в наметовому таборі Angaata Seronera Camp.




Гарячу воду гріють під замовлення.


Найцікавіше сафарі було вранці, після світанку.








Над Серенгеті, в цей час, у небо піднімаються кілька десятків куль. Цікавий варіант сафарі, проте ціни якісь неадекватні - $600 за особу, і це за кошик на 20 осіб! Ми літали на кулях уже 5 разів, проте скрізь це коштувало в 5-7 разів дешевше.


Приблизно через годину після виїзду, ми побачили чергового леопарда на дереві. Після попереднього дня він уже не викликав у нас особливого ентузіазму, проте по обличчю нашого гіда зрозуміли, що буде щось цікаве.


Так і вийшло, леопард став спускатися з дерева, а значить він буде полювати!


Ми під'їхали дуже близько, але він не звертав на нас жодної уваги. До речі, полювання наш гід помітив першим, повідомив по радіо і під'їхало ще одне авто цієї ж компанії, більше щасливчиків не було.


Приблизно 3-4 хвилини леопард крався травою і в якийсь момент ми вже його не бачили, хоча він був буквально за 10 метрів.


А ось і жертва, газелька, що відбилася від зграї і потрапила у високу траву.


Як нам пояснили, леопард вичікує момент, коли жертва поверне голову в бік і тоді атакує. Саме в цей момент я зрозумів, що для подібних сцен потрібно більше, ніж одна хороша камера, бо хочеться ж зняти і фото, і відео, а одній людині це неможливо.


Увечері, в таборі, ми зустріли ірландця і француженку, які були в другому авто, і вони розповіли, що дуже боялися цієї сцени полювання, мало не плакали.

Своїх дітей ми підготували ще до сафарі, пояснили, що є хижаки, які їдять інших тварин і годують своїх звірят. У результаті, нашим дітям полювання дуже сподобалося, вони були в захваті.

Ця сцена стала хайлайтом нашого сафарі, гід розповів, що подібне, ще й з такої відстані і з таким світлом, він бачить зазвичай один раз на рік, не частіше.


Ще тварини